Герої storybook


Привіт, народ!


          Я — Мишка. Так мене звуть удома, а взагалі мене звати Марія. Певно ж, і вас удома кличуть якось незвично та ніжно. Ну то я — Мишка. Мені 10 років. Я вчуся у п’ятому класі. Це не завжди просто, але загалом цікаво. А якщо раптом знадобиться допомога у навчанні та й узагалі, мій старший брат Макс завжди поруч.

          Макс. Йому тринадцять, він аж у сьомому класі, і, мабуть, тому такий розумака. Часом ми сваримося, як усі брати й сестри, та все одно ми найкращі друзі. Макс обожнює комікси, обстоювати свою думку та, здається, нашу сусідку Алісу. Тільки чш-ш, про це нікому.


Аліса. Вона трохи старша за Макса і в неї жовто-зелене волосся, поки що. Вона завжди замріяна. Мама каже, що Аліса вдягається із заплющеними очима. Тому я трохи підросту і теж вдягатимусь із заплющеними очима. Маркові це сподобається

          Марко. Марко — наш сусід. Попри те, що йому лише 9 років, він усе з’ясовує дослідним шляхом і ніколи не лінується втілювати найшаленіші ідеї. Я думаю, він геній. Правда, він і сам так каже. А ще я думаю, що коли я трохи підросту і буду вдягатися із заплющеними очима, він буде дивитися на мене, як Макс на Алісу. Або як Сьомий на ковбасу.

          Сьомий – це єнот. Вважається, що він живе у кущах за нашим двором, та більше часу він усе-таки проводить всередині, біля, над, під будинком, взагалі всюди, звідки видно, що можна  поїсти, поцупити, погризти, і просто звідки щось видно. Нічого не боїться. А, ні, Діда боїться.


          Дід. Це він єнота Сьомим назвав, мовляв, у нього “на горищі вже шість опудал, буде й сьоме, хе-хе, мхм”. Ніхто не знає, скільки насправді Дідові років. Навіть тато й мама його Дідом називають. Кажуть, Дід був усюди. Власне, він сам так каже. Я думаю, це правда – в нього в мансарді купа дивовижних речей, скринь, ящиків, книжок і навіть якісь зовсім магічні штуки. Зазвичай Дід там і сидить  або на терасі у своєму кріслі. А ще він знає мільйон правдивих історій. Ну, це він каже, що правдивих. Тато, коли чує про Дідові пригоди, чомусь хмикає.


          Тато в нас багато працює. І дуже багато знає. Тільки він увесь час на роботі, тому, як треба щось спитати, то я питаю в Макса.


          Мама в нас найгарніша у світі і всіх нас любить. Не розумію, як їй це вдається – ми таке часом витворяємо...


          От. Усі ми живемо у великому будинку. А, ну Аліса живе в сусідньому, і Марко живе в сусідньому (але не в тому, де Аліса. І добре, бо в нього на подвір’ї весь час щось іскрить і вибухає, і  Макс мусив би рятувати Алісу щодня. І кого мені тоді весь час питати про все?).


          На першому поверсі в нас вітальня з телевізором, кухня-їдальня, а якщо пройти наскрізь — вийдемо на ґанок. З цього боку — дорога, тому тут ми не гуляємо.


          А з іншого боку -  величезний двір. Знаєте, у дворі росте старезний дуб, а з його стовбуру стирчить іржавий гвіздок. Високо стирчить – без драбини не дотягнешся. Дід казав, що це він гвіздка загнав, щоб картуз вішати. Навіщо він його так високо загнав? Дід тільки всміхається, коли я про це питаю.


          І ще в нас весь час щось відбувається. Ніколи не буває нудно. Та що я буду розказувати, читайте самі.

464 перегляд

Тестовий режим

Якщо стикаєтеся з технічними неполадками, повідомте, будь ласка, на storybook2019@gmail.com.

Дякуємо за розуміння!

© 2019 storybook